Чи принесе відмова від національної валюти щастя українцям?

Свого часу головний координатор реформ в Грузії Каха Бендукідзе запевняв, що у світі всього близько десятка країн, яким вдалося створити і утримувати власні повноцінні й незалежні національні валюти, передає Корупція Маркет

В одному зі своїх інтерв'ю незадовго до смерті грузинський реформатор заявив, що Україні не варто тішити себе надією на якісну гривню. "Центробанк країни, що розвивається, яка намагається вести незалежну валютну політику, — це як кулемет в руках дитини", — стверджував Бендукідзе.

НБУ не впорався з основним завданням

За заповітами все того ж грузинського реформатора, розгляд проблеми необхідно починати з правильного її позначення, коли речі називаються своїми іменами. Центральним і особливим (як зазначено в законі про НБУ) органом влади, відповідальним за забезпечення стабільності гривні, є Національний банк України.

За час існування гривні, а їй всього пару місяців тому виповнилося рівно 20 років, зі стабільністю у неї склалося не дуже. Звичайно, все пізнається в порівнянні. І найбільш екзотичним прикладом є зімбабвійський долар, номінал найбільшої купюри якого колись складав 100 000 000 000 000 (тобто 100 трлн). Але все ж за 20 років існування національна валюта України подешевшала по відношенню до долара США більш ніж у 14 разів. Причому це відбувалося стрибкоподібно, що як раз і дозволяє поставити чіткий діагноз — НБУ не справляється зі своїм головним завданням.

Отже, у процесі девальвації гривня виконала три стрибка. Перший припав на 1998-1999 рр. Після плавного ковзання в 1996-1998 роках, коли курс сповз з 1,76 до 2,2 грн/$, у 1998-1999 рр. стався провал. За рік національна валюта подешевшала більш ніж в два рази. До 2000 р. курс становив 5,2–5,4 (НБУ в ті далекі часи очолював Віктор Ющенко.)

Другий стрибок припав на 2008-2009 рр. В середині 2008-го намітилося зміцнення гривні — її курс вийшов на 4,6/$. Але вже з вересня розпочався обвал. В кінці осені на готівковому ринку за долар давали 20 грн. До середини 2009-го курс був стабілізований на позначці 7,9–8,1. Тоді із забезпеченням стабільності національної валюти не впорався глава НБУ Володимир Стельмах.

Ну і третій обвал всі пам'ятають ще дуже добре. Гривню почало лихоманити на заході періоду правління "стабільних і послідовних людей з донецькою пропискою. Для утримання курсу тоді були використані методи "тримати і не пущать". Повернули обов'язковий продаж експортерами валютної виручки, разом з тим для звичайних громадян ввели обмеження на купівлю валюти. У першій половині 2014-го курс кілька разів звалювався до відміток 16-18 грн/$ — майже синхронно з тим, як НБУ приймав рішення про видачу мільярдних сум на рефінансування комерційним банкам. На початку 2015 р. курс почав ставити рекорди — в окремі дні він доходив до позначки 40 грн/$. Стан стабілізувався лише на початку 2016-го і з тих пір курс перебуває в коридорі 25-27 грн/$. В революційний та післяреволюційний період керували Нацбанком Ігор Соркін, Степан Кубів та Валерія Гонтарєва.

У перших двох випадках обвалу курсу гривні посприяли хвилі світових економічних криз. У 1998-му її дістав "ефект доміно", коли одна за одною з-за відтоку іноземного капіталу стали рухалися слабкі валюти країн Південно-Східної Азії: першим постраждав тайський бат, потім настала черга індонезійської рупії і малазійського ринггіта, потім зачепило російський рубль, а потім і нашу валюту. НБУ відмовився від валютних інтервенцій для підтримки курсу, і девальвація почала з'їдати депозити громадян, розміщені в банках. Фактично гривневі заощадження населення на банківських рахунках і стали тією подушкою, на яку, зрештою, приземлилася гривня. Після чого кілька років громадяни тільки посміхалися у відповідь на заклики "зберігати заощадження в ощадних касах".

Восени 2008-го, після кількох спокійних років, коли зростання цін на сировину закинув на небачені висоти доходи українських металургійних і гірничорудних комбінатів, стався різкий спад. До того часу багато українців не те що перестали боятися депозитів, вони звикли до кредитів — на нерухомість, автомобілі, меблі, побутову техніку, причому як би для зменшення виплат за відсотками багато хто брали кредити в доларах США, євро і навіть у швейцарських франках. Але вже весна 2009 р. показала, хто в яку валютну халепу потрапив. Всього за кілька місяців гривня подешевшала з 4,6 до майже 9 грн/$. Одержували доходи в гривнях позичальники, ще недавно котрі розповідали один одному про те, як "розвести банк кредит в свиссах під мінімальний відсоток", раптом заговорили про "змову банків" і про те, що "народжуваний середній клас гублять в зародку". В цьому випадку НБУ вів себе досить пасивно в пікової частини валютної кризи — як виявилося, фінансовий регулятор не накопичив достатньо золотовалютних резервів, щоб утримувати стабільний курс. Біда і в тому, що в попередні роки кредитного буму, починаючи з 2005 р., фінансово-кредитна політика Нацбанку, багато в чому сприяла безоглядного розкручування маховика валютного кредитування як компаній, так і населення (докладніше див. коментар Олександра Деркача).

Третій валютний криза показав, що регулятор не тільки не може виконати свою основну функцію, але навіть багато в чому сам дестабілізує ситуацію на грошовому ринку. Тобто настав момент, коли кредитно-грошовий кулемет в "дитячих руках" керівників українського центробанку почав палити по своїм.

В очікуванні четвертого кризи

Розвиток трьох валютних криз показує, що вони стають все більш масштабними. І якщо НБУ вже не тільки не може нівелювати їх масштаби, але і, схоже, "підносить патрони" спекулянтам, необхідно шукати кардинальне рішення проблеми.

Експерти, пов'язані з центробанком, говорять про те, що необхідно забезпечити політичну незалежність керівництва цього особливого органу. Для чого слід збільшити тривалість каденції глави НБУ і розширити арсенал інструментів, необхідних для фінансової стабілізації.

"Потрібна ефективна система прийняття рішень щодо монетарної політики та потужний механізм її аналітичної підтримки. За останні 20-30 років провідні центральні банки поступово перетворилися в установи, які за своїм інтелектуальним рівнем не поступаються кращим університетам та аналітичних центрів своїх країн", — зазначають у своєму дослідженні на VoxUkraine з Каліфорнійського університету Берклі Юрій Городніченко і заступник глави НБУ Дмитро Сологуб.

Такий центробанк повинен впоратися з правильним використанням самого модного на сьогоднішній день інструменту фінансового регулювання режиму інфляційного таргетування. "Інфляційне таргетування настільки успішно, що до нього перейшли ФРС, Європейський центральний банк (ЄЦБ), Банк Англії і десятки інших центробанків", — вказують експерти. Таким чином, фокус перекладається зі стабільності національної валюти на заходи, спрямовані на контроль рівня інфляції в країні. І головну роль при цьому відводять маніпулювання обліковою процентною ставкою, тобто ставкою того самого рефінансування. З туманною історією використання якого в зовсім недавньому 2014 р. так до кінця і не розібралися в Генеральній прокуратурі, ні в НАБУ.

Тобто нам пропонують почекати, поки в НБУ підвищать свій інтелектуальний рівень і наб'ють руку до рівня, необхідного для грамотного використання інфляційного таргетування. При нинішньому керівництві Нацбанку це видається не найкращою стратегією, загрожує новими потрясіннями для гривні.

Радикальний спосіб

З урахуванням поневірянь національної валюти, видається цікавим поговорити про досвід країн, зовсім такою не мають. Звичайно, вони мають дуже обмежений інструментарій для забезпечення самостійної економічної політики, зокрема, стимулювання окремих галузей економіки та реалізації бюджетних програм розвитку. З іншого боку, їх громадяни більш ніж спокійні за свої заощадження в банках.

У 1999 р. Чорногорія відмовилася від своєї національної валюти, яка називалася динар, щоб впоратися з інфляцією. Є також думка, що поступовий перехід на іншу валюту почався ще з часів війни в Югославії, коли НАТО ввели миротворчі війська. Тоді солдати Німеччини пустили в обіг свої німецькі марки. І Чорногорія з дозволу Берліна офіційно перейшла на них у 2000 р. Цей крок дозволив стабілізувати економічну ситуацію в країні. Надалі, після офіційного запровадження в Німеччині євро, у Чорногорії вже немає іншого виходу як також перейти на євро "за компанію" — у 2002 р. німецька марка припинила своє існування.

Офіційну заявку на вступ у Євросоюз Чорногорія подала в 2008 р., а в 2010-му отримала статус країни-кандидата. Таким чином, навіть не будучи членом Євросоюзу, Чорногорія використовують євро як національну валюту. "Я не можу висловлюватися з приводу конкретних країн, але наша спільна установка така: євро є валютою, якою торгують по всьому світу. Відповідно, її всюди у світі мають право купувати. Контроль за цим у завдання ЄЦБ не входить", — вважає прес-секретар ЄЦБ Віктор Кжижановский.

Чорногорія — не єдина країна в Європі, яка використовує євро, не будучи офіційним членом Європейського валютного союзу. В аналогічній ситуації перебувають Андорра, Ватикан, Косово, Монако і Сан-Марино.

"Було б економічно вкрай нерозумно вводити власну грошову одиницю тільки для того, щоб потім перейти на євро. Навпаки, той факт, що у Чорногорії немає своєї валюти, істотно полегшує справу", — переконував міністр фінансів Чорногорії Радое Жугич.
 

Коментарі