Про те як вирішили проблему сміття в Швейцарії

Зазвичай туристи, що побували в Швейцарії, захоплюються чистотою міст і сіл країни, але рідко цікавляться, яким чином це досягається.

Система сортування сміття, що практикується вже в багатьох країнах світу, в Швейцарії доведена абсолютно до крайності. Майже до абсурду.

Сортують все, що піддається сортуванню. Ця система не знає винятків – всі зобов'язані розкладати сміття по різних контейнерах. Це повна демократія, де беруть участь всі. І це повна відсутність демократії, де нічиї заперечення і дискусії не приймаються: не згоден – плати штраф. Подібний підхід до утилізації сміття можливий тільки в Конфедерації Хельветіке. Такий менталітет. Всім подобається жити чисто.

Нерідко можна побачити громадян, які висаджуються з порше і без комплексу неповноцінності викидають порожні пляшки в пункт здачі тари.

Швейцарія лідирує в світі за кількістю зданих пляшок – більше 90% тари повертається на заводи по вторинній переробці скла. Програма з прийому та переробки використаного скла почалася в 1972 році і до цих пір успішно реалізується.

Тільки при поверненні деяких пивних пляшок в магазин, можна отримати назад свою заставу. В інших випадках, ті, хто здають пляшки, нічого за це не отримують. Але при цьому ще повинні зняти кришки і розсортувати пляшки і банки в залежності від кольору скла. Біле, коричневе, зелене – окремо.
Папір переробляється окремо від картону (переробка картону коштує дорожче), тому від громадян вимагають здавати одне окремо від іншого. Майже третина друкарської продукції, виробленої в країні, повертається в пункти прийому вторсировини.

Нікому в голову не прийде викидати в сміття використані батарейки. Тому, 60% усіх проданих в Швейцарії батарейок здаються назад і не викидаються у відро для сміття.
Окремо здаються РЕТ-пляшки, окремо – старі електричні прилади та побутова техніка, окремо – будівельне сміття, окремо – лампи денного світла, окремо – консервні банки (які здають зобов'язані самостійно спресувати жерсть за допомогою магнітного преса), окремо – трупи тварин (за це треба платити, але закопувати їх забороняється), окремо – залишки рослинного масла, окремо – залишки машинного масла (міняти масло у власному автомобілі категорично заборонено – це за вас зроблять на тех.станціі за 50 франків). Від одного тільки списку стає страшно.

Можна цього і не робити, а викидати все у відро для сміття, скажете ви. Можна. Але тоді доведеться розоритися на податок, який стягується з кожного кілограма відходів. На кожен сміттєвий кульок наклеюється марка, що свідчить про сплату податку. Викинути п'ять кілограм сміття коштує 2-3 франка (ціна варіюється в залежності від кантону). Тому, більшість місцевих жителів несе все що можна в пункти з прийому вторсировини, де віддати старий комп'ютер або стару дитячу коляску нічого не коштує.
Існує навіть перебільшений приклад, про те як правильно викинути використаний чайний пакетик: етикетку – до картону, сам пакетик – до старого паперу, заварку – в компост, скріпку – до використаного металу, а ниточку – в маркірований сміттєвий кульок. Можна було б сказати, що це жарт … але не в Швейцарії.

Були і є умільці, які намагаються позбутися відходів, не наклеюючи марку. Але і на таких знайшлася управа – сміттєва поліція. Фахівці за допомогою сучасних технологій аналізують сміття, залишене не в тому місці або без оплати податку – знаходять порушника (це не прикол) і штрафують його / її. Штрафи високі. Нова  газета Цюриха писала про випадок, коли людина по дорозі на роботу, просто викинула з вікна автомобіля домашнє сміття в паперових мішках. Поліція знайшла його.
Порушника судили і наклали штраф: 6000 франків за утилізацію сміття і очищення траси, 3000 франків за порушення закону і 530 франків суднових витрат. Разом, 9530 франків за витівку! Це дуже жорстоке покарання за швейцарськими мірками, оскільки кожен з любов'ю рахує кожен раппен. Такий менталітет.

У 80-ті роки, коли маркування сміття було введено тільки на південному сході країни, стало поширюватися явище, так званого, сміттєвого туризму. На вихідні люди брали свої сім'ї, забивали багажники накопиченийми за тиждень відходами і їхали в іншу частину країни на пікнік. І по країні подорожували і сміття безкоштовно викидали. Тільки до Цюріха було звозили понад 3000 тонн "нелегальних" кульків з відходами в день. Тому, всім кантонам і громадам довелося ввести мито на сміття.
Ще в 80-ті роки ХХ століття екологічна ситуація в Швейцарії була катастрофічною – всі річки і озера забруднені фосфатами і нітратами, земля – ​​важкими металами, біорізноманітність стрімко зменшувалася, а зростаюче суспільство споживання виробляло величезну кількість сміття. Дуже скоро жителі стали задихатися від власного сміття, виробничих і сільськогосподарських забруднень. На такій маленькій території не було великих площ, щоб можна було скинути відходи і забути про них.

Тоді-то й постало питання вироблення нової екологічної політики, яку стали з педантизмом втілювати. На це пішло два десятиліття, але результат перевершив всі очікування. Швейцарія зараз – одна з найбільш екологічно чистих країн світу, з розвиненим громадським транспортом і чистим гірським повітрям. З будь-якого озера і, природно, з-під крана можна без побоювань пити воду.
У чому причина такого успіху? Причина в тому, що держава – це вони. Швейцарці доручили собі прибрати власну країну, і досягли успіху. Інше було лише справою часу.

Висновок простий … люди захотіли – люди зробили! Розкидайте це повідомлення друзям, і організуйте разом екологічні групи, які стежать хоча б за своїм сміттям.
Ліниво? Розуміємо! Але на смітнику жити ще більше не хочеться. Так що діємо!

Коментарі