Як українські мінометники захищають піхоту. Робочі будні ЗСУ

Мінометні батареї завжди супроводжують піхоту та захищають її. Хлопці розповідають, що на мінометників вивчались довго: розбирали типи зброї, типи боєприпасів – готувались по повній. Навіть вивчали штурмові дії, якщо доведеться брати участь у стрілецьких боях.

Менші брати артилеристів – так себе називають мінометники. Хлопці стоять за кілька кілометрів від ворога та прикривають наших піхотинців, що закріплюються на нових позиціях. 

Вся їхня робота супроводжується свистом снарядів ворога над головою та вибухами десь за 100-200 метрів, але ці воїни звикли й уваги не звертають на арт-дуелі.

Командир мінометного розрахунку із позивним Ґрут згадав один з найвдаліших «кейсів» у своїй роботі – коли українська міна відпрацювала чітко в російський бліндаж.

 «Хлопці довго чекали на цю ціль», – розповідає він. «Врешті засікли приміщення з особовим складом противника та вирахували систему, а ми цей бліндаж накрили».

Підрозділ також має при собі гранатометника. Це старший водій-гранатометник із позивним Їжак. Чоловік розповідає про свою задачу: 

«Я тут на випадок прориву противника», – каже він. «Якщо таке станеться, то всі поїдуть, я залишусь та прикрию відхід наших хлопців».

 У своїй роботі Їжак використовує PSLR-1 – модифіковану радянську реактивну систему залпового вогню РПГ-7.

«Закордонні міни якісні: вони зберігаються в тубусах, їх можна навіть кидати у воду», – розповідає заряджаючий із позивним Лис. 
«Сепарські – іржаві. З чотирьох пострілів одна вибухає, а три – падають в землю».
 

Хлопці додають:
 Для мінометника важливі: знання з фізики та математики, уважність і фізична витривалість. Бо, наприклад, приведення міномета 120-го калібру до бою або відбою у похідне положення вимагає неабияких фізичних зусиль. 

Коментарі