Незважаючи на те, що розділ майна після розлучення подружжя в Україні є поширеною практикою, факт того, що воно є загальним необхідно довести, згідно з механізмом, затвердженим Верховним судом України та Судовою палатою у цивільних справах.
Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Таке правило поширюється на всі випадки, незалежно від того, що один з подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба і таке інше) самостійного доходу.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу, особистою приватною власністю дружини (чоловіка) є майно, набуте нею (ним) під час шлюбу за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Тому приналежність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя засобами або працею в придбанні майна.
Статус спільної сумісної власності визначається за наступними критеріями:
1) час придбання майна;
2) кошти, за які майно було придбано.
У разі придбання майна хоча і в період шлюбу, але на особисті кошти одного з подружжя, майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а залишається особистою приватною власністю того, на чиї особисті кошти воно було придбано.
З огляду на в такій ситуації статтю 60 Сімейного кодексу, і визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, в суді необхідно встановити не тільки факт придбання майна в шлюбі, але і те, що джерелом його отримання були загальні спільні кошти подружжя.