Про покупку телефону

У сина в школі вкрали телефон, який йому був подарований на новий рік. Сьогодні він розпиляв свою скарбничку, я гроші обміняв, закинув на карту і ми з ним пішли купувати новий, такий же який був вкрадений (відомий китайський виробник). Телефон для дитини нормальний за таку ціну, особливих недоліків за час користування виявлено не було.
Ціна всюди майже однакова. Плюс-мінус, така ж була і напередодні нового року. Зайшли в відому мережу магазинів, що спеціалізуються на продажу телефонів. Далі розмова з дівчиною продавцем. Я – я, Д – дівчина продавець:

Я – Дівчино, ми хочемо купити такий то телефон.
Д – Та є. Хочете подивитися?
Я – Та ні, дивитися не треба, вже був такий, вкрали. Перевіримо і купимо.
Д – Та навіщо він вам потрібен, візьміть ось цей (відомий корейський виробник), всього то на 1 000 гривень дорожче.
Я – Ні, нам потрібна конкретна модель.
Д – Подивіться.
Дістає, показує, телефон явно цікавіше. Син зацікавився. Продавець продовжує впарювати, розказувати про те що цей краще, а той взагалі китайське лайно. Про себе ненавиджу продавця. Синові кажу, добре додам.
Я – Ну ладно, давайте.
Д – Плівка на екран потрібна?
Я – Скільки?
Д – 100 гривень.
Я – Давайте.

Розплачуюся картою. Дівчина оформляє покупку, вибиває чек. Чек прибирає в коробку телефону. Починає наклеювати плівку. Нічого в неї не виходить. Викликає з розташованого неподалік магазину їх же мережі хлопця. Той хвилин через 15 приходить. Вона просить його наклеїти плівку. Той просить нову, вона проти. Він помучився зі старою, вона вже закосячена, все таки взяв нову. Клеїть. Нормально не виходить. Плівка наклеєна погано, з бульбашками і задираками по краях. Вони довго шепочуться, після чого дівчина продавець оголошує, що поверне мені 100 гривень за плівку, так як вона бракована. Просить карту. Я згоден. Віддає мені телефон з косячною плівкою. Тут мені приходить СМС з банку. З рахунку списано 8890. Прошу дівчину порозумітися.

Д – Вартість телефону 4 990. Вартість плівки 100. Вартість послуги з її наклейки 100.
Я – Ви ж сказали, що цей телефон на 1 000 гривень дорожче ніж той за 3 490.
Д – На нього ціну знизили сьогодні, ось як то забула (починає нести відверту нісенітницю).
Я – По-перше ціна не змінилася з нового року, а по-друге навіть якщо б була зменшено не на 2 500 же !!! А що з плівкою? Ви ж сказали 100 гривень, а потім сказали, що так як вона бракована гроші поверну.
Д – Плівка коштує 100 гривень. 100 це наклейка.
Я – Навіщо мені потрібна ця єрунда з бульбашками за 200, якщо ви самі сказали, що вона бракована.
Д – Ну ми ж вам її вже наклеїли !!!
Я – Оооо !!! Ідіть ви !!! Я не буду купувати телефон. Поверніть гроші.
Дівчина засмучена.
Д – Ви розплачувалися картою. Потрібно робити повернення, це довго.
Я – Я почекаю.

Проходить ще хвилин 15. Дівчина журиться, що програма зависла і взагалі все погано. Син мій дивлюся засмучений, тиждень чекав покупки телефону. Я злюся, прошу повернути гроші готівкою. Вона пояснює, що так не можна, гроші повернуться на карту протягом 3-х днів. Прошу викликати начальника (адміністратора, старшого або хто там у них). Вона каже, що вона тут головна. Прошу представитися. Відмовляється, ховає бейджик. Взагальному довго описувати. Відсилаю сина в машину. Пара матів несподівано швидко виправляють ситуацію. Ну ось чому так, а?