Держрегулювання цін: дійсно зможе стримати подорожчання товарів чи це шлях у нікуди?

Електорат незадоволений постійним зростанням цін, політики намагаються відповідати цим очікуванням, пропонуючи повернути старе добре держрегулювання цін.

Від нього влада відмовилася у 2017 році, оскільки система показала себе неефективною. З іншого боку, навіть у розвинених країнах діють максимальні торговельні націнки. Так що боротьба за "порегулювати ціни" триватиме, передає "112.ua".

У чому проблема?

Влада будь-якої країни хоче контролювати вартість товарів насамперед першої необхідності, щоб не дратувати електорат зростанням цін. З іншого боку, політики про регулювання цін згадують зазвичай напередодні чергових виборів, намагаючись показати турботу про незахищені верстви населення, підтримки яких і намагаються домогтися.

"Перед виборами (а особливо перед парламентськими) ймовірність прийняття т. н. соціально спрямованих законів і постанов істотно збільшується. Регулювання цін на продукти харчування – це палиця про два кінці. З одного боку, воно може бути ходом політиків, які будуть намагатися показати "турботу" про пересічних покупців. З іншого боку, впровадження подібної норми не принесе відчутного ефекту – український бізнес давно навчився обходити подібні обмеження", – підкреслює Віктор Шулик, директор департаменту ринкових досліджень рейтингового агентства IBI-Rating.

Проте повернутися до цієї практики пропонують не тільки українські політики, але і глава Ради НБУ Богдан Данилишин. Він запропонував, зокрема, знизити ставки ПДВ на продукти харчування, запровадити максимальні торговельні націнки: на продукти не більше 15% від ціни виробника, на звичайні товари – не вище 30%, а на імпортні – не більше 30% від митної ціни. Втім, позиція Данилишина виглядає приватною думкою, а не офіційною позицією регулятора. В НБУ, Кабміні і Мінекономрозвитку не поділяють точку зору Данилишина і не розглядають варіант повернення до регулювання цін.

Важливо відзначити, що з точки зору функцій Нацбанку позиція Данилишина цілком з'ясовна: регулятор головною своєю метою називає боротьбу з інфляцією, часом навіть на шкоду економіці. Утримуючи облікову ставку на рівні 18%, стримується не тільки інфляція, але і кредитування, і, як наслідок, економічний розвиток країни в цілому.

З іншого боку, НБУ частково вдалося приборкати інфляцію: за підсумками минулого року вона склала 9,8%, тоді як у 2016-2017 роках вона була на рівні 12,4% та 13,7% відповідно. У держбюджеті-2019 закладено її зниження до 7,4%.

Крім продуктів харчування можна "порегулювати" і фармацевтичний ринок. Не секрет, що поставки імпортних медпрепаратів монополізовані, а ціни на багато ліків в аптеках значно вищі, ніж в країнах-сусідах (де рівень життя значно вищий), і непідйомні для більшості пенсіонерів. Держава регулює лише ціни на ті препарати, які йдуть за програмою "Доступні ліки" (референтне ціноутворення – вираховується базова ціна ліків на підставі порівняння цін в інших країнах). Але Радикальна партія хоче піти далі – скасувати ПДВ на ліки і ввести держрегулювання цін на препарати.

За словами народного депутата Віктора Галасюка, справа в тому, що програма "Доступні ліки" стосується лише компенсації частини витрат на обмежене коло препаратів за рахунок держбюджету.

"Ми пропонуємо комплексне рішення – пакет законопроектів "Зробимо ліки дешевше", що дозволить, як мінімум на чверть здешевити ліки на полицях аптек, а окремі препарати можуть стати дешевшими в 3-4 рази. До речі, українські фармвиробники підтримують дану ініціативу. Але одного лише введення нульової ставки ПДВ на ліки для їх істотного здешевлення недостатньо. Ми також передбачили такі норми, як: демонополізація аптек (знищить 40-відсоткові відкати "за потрапляння на полиці"), заборона використання торгових назв у рецептах (усунення змови між лікарями і фармкомпаніями), збільшення у 2,5 рази фінансування програми "Доступні ліки" (+1,5 млрд грн) і розширення переліку препаратів (противірусні, антибіотики та ін.), ліквідація на ринку "картельних монополій" через удосконалення патентного захисту і держконтроль цін на необхідні ліки (т. зв. зовнішнє референтне ціноутворення + обмеження рентабельності)", – каже парламентар.

Ефективність держрегулювання цін

Ефективність регулювання цін на продукти харчування державою викликає великі сумніви. З 1 жовтня 2016 року по 1 січня 2017 року був проведений експеримент і призупинено держрегулювання цін (щодо встановлення максимальної торговельної надбавки в 15-20%) на 17 груп товарів, зокрема на хліб, цукор, крупи, м'ясо і ковбаси, сир, сметану, олію, дитяче харчування, яйця тощо. За підсумками моніторингу держрегулювання цін на продукти харчування було визнано неефективним (регульовані ціни зростали в середньому на 20% швидше в порівнянні з іншими), та з 1 липня 2017 року Кабмін остаточно скасував ці адмінзаходи. Тобто такі обмеження слабо впливають на ціни і тим більше загальний рівень інфляції.

Багато виробників випускали продукцію, яка не потрапляє під цінове регулювання, хоча за якістю такі продукти мало чим відрізнялися. Найбільш яскравий приклад – соціальні сорти хліба в магазини завозилися в обмежених кількостях і закінчувалися дуже швидко, в той час як на полицях залишався більш дорогий хліб. Також хороший приклад – молоко. У цьому випадку виробники просто підвищили жирність молока на 0,1%, і цим вивели продукт з-під дії регулювання цінових надбавок. Крім того, соціально незахищені верстви населення, як правило, купують продукцію не в супермаркетах, а на ринках, де можливість контролю цін залишається сумнівною.

За великим рахунком постійне зростання цін в Україні є наслідком постійних масштабних криз в економіці, і ніяке держрегулювання не врятує від зростання цін на товари і послуги, на які впливають нестабільність гривні, зростання вартості енергоносіїв, сировини та транспортних тарифів, необхідність збільшення зарплат (через підвищення "мінімалки" і брак кадрів внаслідок трудової міграції) і т. д.

За словами Віктора Шулика, обмеження торговельних націнок на окремі товарні позиції дозволяло підвищити доступність деяких продуктів для соціально незахищених верств населення. Цінова ситуація у сегменті окремих продуктів була більш стабільною – ціни змінювалися незначно, хоча у ряді випадків таких продуктів просто не вистачало. З іншого боку, посилення адміністративного тиску сприймається бізнесом негативно, тому була маса спроб подібні норми прибрати.

Зі свого боку директор Асоціації постачальників торговельних мереж Олексій Дорошенко вважає, що раніше система держрегулювання цін дійсно дозволяла стримувати зростання цін на соціально значущі продовольчі товари. Але в неї було і безліч недоліків, головний з яких – вона провокувала корупцію, оскільки перевірники за певну мзду "не помічали" перевищення рівня націнки ритейлерами.

Як можна приборкати ціни?

За словами Віктора Шулика, наслідків повернення держрегулювання цін може бути кілька. Це і можливий перегляд рейтингів легкості ведення бізнесу України, і формування дисбалансів попиту та пропозиції щодо окремих продуктів, і незначне підвищення доступності окремих продуктів для покупців.

У влади залишається в руках інструмент моніторингу цінових змов і рівня конкуренції в особі АМКУ, який час від часу щось виявляє, але ці розслідування зазвичай ніколи суттєво не впливали на індекс інфляції. 

В нинішніх умовах простіше використовувати інші способи утримання цін, ніж повертатися до скасованої системі держрегулювання. Стару систему не повернути, простіше перейти на нову, яка включала б встановлення максимальних націнок і зниження ПДВ.

"У більшості країн ЄС діють максимальні торговельні націнки. В українських реаліях це можна зробити шляхом прийняття закону "Про торгівлю" (він вже 15 років лежить "під сукном") чи на рівні галузевої угоди – Кодексу етики – з участю АМКУ, рітейлерів і виробників. Максимальна націнка могла б становити, наприклад, 20-25%. Також ми можемо просто імплементувати у себе євродирективи і дати бізнесу перехідний період, наприклад, три роки", – зазначає Олексій Дорошенко.

За його словами, є кілька способів зниження цін на продукти харчування.

Зниження ПДВ можна компенсувати перенаправленням суми відшкодування цього податку для агровиробників. Це дозволило б встановити ПДВ на продукти харчування на рівні 16% (зараз – 20%). Зрозуміло, що агрохолдинги проти цієї ідеї.

Треба скорочувати термін відстрочки платежу для торгових мереж, бо в поточних умовах виробники фактично кредитують рітейлерів в середньому на термін 45 днів. В Європі термін відстрочки в рази менший.

Впливати на ціни в регіонах можуть і губернатори: в рамках своїх повноважень вони можуть сприяти бізнесу у вирішенні операційних питань, а натомість "переконувати" не задирати ціни.