Кан-кан на поминках: що принесе країні нова енергетична стратегія

Україна може забезпечити себе газом власного видобутку протягом п'яти років. Це не мрія, а реальні розрахунки. Якщо наша країна буде видобувати нафту в обсязі, що дозволяє повністю перекрити всі свої потреби, лише розвіданих запасів нам вистачить на 80 років. А поки що 20 мільярдів доларів на рік йдуть з українського бюджету на оплату імпорту енергоносіїв. Утримувати курс гривні за таких валютних витратах просто нереально, повідомляє Корупція Маркет

Нова Енергетична стратегія України до 2035 року, яку обговорювали у вівторок на засіданні круглого столу у Верховній Раді, залишає двояке враження. З одного боку – стратегія потрібна. Будь-яка стратегія краще, ніж відсутність такої. Просто тому що, як казав Воланд, щоб керувати чимось, потрібно мати хоч якийсь план на тривалий термін. З іншого боку, без прив'язки до стратегії розвитку економіки, енергетики не можуть дати чітких цифр. Просто тому що не можуть прорахувати баланси споживання, які залежать від потреби промисловості і населення в електроенергії. А стратегії економічного розвитку, навіть на десять років у нас немає. 

Зрозуміло, що після Майдану і збройної агресії Росії було не до тривалих планів. День простояти та ніч протриматися, знайти гроші на зарплати в армії, одягнути і взути солдатів, заправити танки, не допустити затримки пенсій – яка стратегія? Суцільна тактика. Тактика виживання в екстремальних умовах без права на помилку. Зараз, коли ситуацію в економіці втримали, коли створена з нуля армія впевнено утримує супротивника, коли від падіння ми перейшли до боязкій зростання ВВП – таки потрібна стратегія. Причому сама широка. Потрібен курс і якісь зрозумілі за масштабами орієнтири, до яких зможуть прив'язатися енергетики і всі інші. І займатися самообманом тут собі дорожче. Потрібні реальні плани та реальні цифри.

Зараз Енергетична стратегія у вигляді трансформера. Загальні контури, позначення напрямків. Деталі в ній умовні саме тому що немає зрозумілих цифр на перспективу в економіці. А якщо хоч одна цифра не відповідає прогнозу – доведеться переписувати весь проект. Директор енергетичних програм Центру Розумкова Володимир Омельченко, а саме його команда займалася розробкою стратегії, каже, що вони задають алгоритм. Цифри можна буде міняти, але загальна схема буде працювати саме так. Є, правда, речі непорушні. Які і є орієнтирами. 

Так вже очевидно, що однією з найважливіших цілей стратегії є енергоефективність та енергозбереження. Просто тому що при будь перспективи енергоємність української економіки сьогодні надто висока. І без її зниження наші товари не можуть конкурувати на світовому ринку.

Вивчення стратегій європейських держав показує, що не менш важливим аспектом вони вважають боротьбу зі зміною клімату. Тобто і ми беремо на себе зобов'язання викиди парникових газів постійно скорочувати. А на частку енергетики в Україні припадає дві третини цих викидів. Для вирішення цієї проблеми передбачається збільшити в енергетичному балансі частку поновлюваних джерел з 5% до 20%. Вимоги деяких активістів-екологів довести її до 70% енергетики називають нереальними. І іноді навіть роблять це нецензурно. Частка атомної енергетики збережеться на нинішньому рівні, відповідно частку ТЕС припускають поступово зменшувати. Ось такі основні алгоритми, а цифрами завантажувати не буду – вони поки що надто умовні.

Омельченко вважає, і я з ним повністю згоден, що нам просто необхідно робити ставку на розвиток власного видобутку газу. Тому що РФ не даремно витрачає стільки сил і засобів на будівництво обхідних газопроводів. І наступним кроком буде дуже жорсткий шантаж України з загрозою залишити нас зовсім без газу або на їх умовах. І до 2020-2022 році ми просто зобов'язані вийти на самозабезпечення, щоб вибити з їх рук цей важіль. Втім, про це варто поговорити трохи докладніше, тим більше, що директор економічних програм Інституту майбутнього Анатолій Амелін дав дуже цікаві цифри.

Почнемо відразу з грошей – так зрозуміліше і цікавіше. На імпорт енергоносіїв Україна щорічно витрачає 20 мільярдів доларів. Двадцять мільярдів доларів! На ці гроші ми створюємо робочі місця в інших країнах, отримуємо натомість негативний торговий баланс і забезпечуємо постійний відтік валюти з країни. Тобто навідліг б'ємо по курсу національної валюти. За п'ять років ми витратили 100 мільярдів доларів. МВФ зі своїми кредитними траншами в мільярд чи два тут просто бідний родич. 

При тому, що лише розвіданих запасів нафти Україні вистачить на 80 років – за умови, що ми повністю перекриємо свої потреби. Реальна газова незалежність може бути досягнута за 5 – 6 років за умови інвестування в галузь 5 млрд. доларів. Далі можемо продавати в Європу надлишки. Це вже наші робочі місця, наші податки і зміцнення нашої національної валюти.

Крім нафти і газу Україна цілком може забезпечити себе вугіллям (єдина проблема – антрацит є тільки в Донбасі, на решті території добувають марку «Р»), а по запасу уранових руд ми взагалі в лідерах. Так, для розвитку власного видобутку потрібен поштовх. Тобто зниження ренти, проведення податкової реформи, лібералізація правил гри на валютному ринку. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблені, але це після двадцяти років знищення галузі з допомогою різних схем (дешевий газ внутрішнього видобутку, складні схеми субсидування вугільної галузі замість простого введення ринкових цін). 

Якщо ми хочемо в найкоротші терміни позбутися енергетичної залежності та стати незалежними – діяти треба швидко і рішуче. І необхідно за всяку ціну залучати інвесторів. Тому що тільки з видобутку нафти і виробництва нафтопродуктів в необхідних Україні обсягах потрібно 14 мільярдів плюс два на реконструкцію заводів. Інвестиції в нафтогазову галузь потрібні на рівні 20 мільярдів. Але протягом 5 років ми отримуємо вже 50 мільярдів прибутку, тобто плюс кілька відсотків до ВВП і десятки тисяч робочих місць в галузі. Плюс замовлення для суміжників. Цей локомотив економіки буде значно потужнішим аграрного сектора. Якщо буде, звичайно.

Для того, щоб сьогодні почати видобуток корисних копалин в Україні потрібно отримати дозвіл у двадцяти відомствах. В залежності від типу свердловин і форми власності існує цілих вісім ставок оподаткування. Не надто привабливо для інвестора, правда? Але, повторюся, перші кроки в цьому напрямку зроблено. Зламані газові та вугільні схеми, які працювали десятиліттями. Видобуток стає рентабельною. І якщо винести за дужку бюрократію, забезпечивши реально прозорі і прості правила гри на ринку, все у нас вийде. В принципі, для того і створюють стратегію, щоб отримати бажаний результат у встановлений термін.